Біографія письменника

Гарматюк Анатолій Панасович народився 14 січня 1936 р. на Вінниччині в селі Мигалівцях Барського району, в сім’ї вчителів.

Навчався в загальноосвітніх школах на Хмельниччині (с. Хмелівка Городоцького району, де родина перебувала окупаційний період), Закарпатті (м. Ужгород, куди у 1946 році були переведені на роботу батьки). Середню школу закінчив із золотою медаллю на Тернопільщині (м. Чортків, куди батьки також були переведені у 1949 році). Здобув освіту гірничого інженера у Київському політехнічному інституті (диплом з відзнакою, 1958 р.) та філолога в Донецькому державному університеті (1969 р.).

Літературний шлях Анатолій Гарматюк розпочав ще в школі: віршами закінчував свої домашні твори, готував віршовані підписи під малюнками у шкільній газеті, робив перші кроки в написанні окремих художніх віршованих творів. 31 травня 1953 року у Чортківській районній газеті „Нове життя” (Тернопільська область) був вперше надрукований його, десятикласника, вірш „Батьківщина”. Після закінчення у цьому ж році школи мріяв здобути літературну, філологічну освіту. Але батьки, вчителі, порадили спочатку здобути „нормальну” професію. Тому вступив на гірничий факультет Київського політехнічного інституту.

Сумлінне навчання на цьому технічно складному факультеті було на першому місці, але природний талант до поезії спокою не давав. В його щоденнику за 17 червня 1954 р. є запис:

“Сьогодні я продовжував готуватись до екзамену з фізики. Прийшов ранком в робочу кімнату, відкрив підручник, але відчув, що в мене аж через край б’є якесь поетичне піднесення, яке не дозволяє готуватись до екзамену. Довелось шукати якийсь вихід для цього піднесення. І з-під мого олівця вийшла пісня про Марусю…”.

А за 11 січня 1957 р. такий запис:

“Кілька днів тому, коли я лежав і не міг заснути, в голову почали приходити рими і теми віршів. В умі я склав два вірші, а ранком записав на папір”.

Він відвідував інститутське літературне об’єднання, був активним автором інститутської багатотиражки, куди подавав свої ліричні вірші, дописував замальовки зі студентського життя, присипані гумором. Тоді друзі пророчили йому великий успіх саме у прозовому гуморі.

Після закінчення у 1958 р. політехнічного інституту Анатолій Гарматюк працював за фахом на кам’яних кар’єрах у селі Колиндяни Чортківського району, а потім в с. Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області. Літом 1959 року переїхав у Донецьк, працював інженером гірничого відділу проектного інституту Сталіндіпрошахт” (тепер „Донецькдіпрошахт”).

Тут в грудні 1960 року він познайомився з відомим тоді на весь радянський союз сатириком і гумористом Степаном Івановичем Олійником. Після цієї зустрічі на все життя визначився з жанром: гумор і сатира.

Вже через півроку проживання у Донецьку доля звела його з патріотично налаштованими україномовними літераторами-початківцями – Василем Стусом, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Олегом Комаром (Орачем), Анатолієм Лазоренком, Миколою Колісником, Миколою Хижняком та ін. Входження в це коло, яке зараз називають „Стусовим колом”, а також природний поетичний талант, непереборний потяг до творчості прискорили вибір Анатолія Гарматюка: у квітні 1961 він залишив інженерію й перейшов на журналістську роботу: кореспондентом Донецького обласного радіо, де вже працювали Микола Колісник, Володимир Міщенко, Анатолій Лазаренко. А з січня 1963 по грудень 1972 рр. працював редактором виробничо-технічної літератури видавництва „Донбас”.

1963 року Анатолій Гарматюк вступив на заочне відділення філологічного факультету Донецького університету (тоді ще педінституту), дебютував збіркою сатири і гумору „Проти шерсті”.

У 1967 р. у Донецьку почалося відкрите переслідування українських письменників-початківців: на протязі кількох місяців кожні 3-4 дні приїжджали на роботу і забирали на допити в КДБ, звинувачували в „антирадянській діяльності”, „націоналізмі”, залякували Сибіром, вимагали зізнання. Робилися обшуки. Від арешту врятував дзвінок Василя Стуса, який наче передчував, зателефонував В. Міщенку, в квартирі якого зберігалася заборонена література і проводилися збори української патріотичної молоді, й попередив: „Нічого вдома не тримай. Зберігай у родичів або знайомих”. Не знайшовши доказів для притягнення до кримінальної відповідальності, кадебешники вдалися до інших покарань: молодих україномовних літераторів, які працювали на журналістських посадах і відвідували квартиру Міщенка, з роботи звільнили. А. Гарматюка колектив видавництва „Донбас” за збігом обставин взяв на поруки.

Після виходу другої збірки „Лисяча наука” (1966 р.) готував документи для вступу в Спілку письменників. Тоді йому дали рекомендації поважні й авторитетні на той час письменники: Андрій Клоччя, Євген Летюк, Павло Шадур. Але з-за переслідування двері в Спілку письменників для талановитих українських літераторів зачинилися, у зв’язку з чим А. Гарматюк, як й інші, змушений був поміняти місце проживання.

Наприкінці 1972 р. Анатолій Гарматюк родиною переїхав до Вінниці. Але „хвіст” переслідування потягнувся слідом. Ні в газети, ні на радіо його на роботу не взяли. Стала у пригоді „нормальна” професія: два місяці працював в Облспоживспілці, потім влаштувався на роботу інженером у Вінницьку міжрегіональну лабораторію „Держстандарт”. З 1975 по 1991 р. працював завідувачем Кабінету молодого автора Вінницької організації Спілки письменників України та керівником літературної студії „Сонячні кларнети” Вінницького ДПЗ-18.

З 1992 року був на творчій роботі.

Після переїзду до Вінниці у грудні 1973 р. ще раз подавав заяву про прийняття його до Спілки письменників. Розгляд її на письменницьких зборах закінчився також засудженням його „ідеологічних збочень”, за які його переслідували у Донецьку. Пізніше у 70-х роках на зборах вінницьких письменників ще неодноразово розглядалося питання про прийом А. Гарматюка до лав Спілки, але відмовляли у Києві. Членом Спілки письменників А. Гарматюк став лише у 1982 р., йому було вже 46 років.

Все своє свідоме життя (зі школи, понад 50 років) присвятив літературній діяльності. І як підсумок, попри всі негаразди й перешкоди, твори Анатолія Гарматюка увійшли до шкільних хрестоматій і читанок, до антологічного зібрання „Поетична мініатюра” (1963 р., Київ), антологій „Українська радянська байка” (1966 р., Київ) та „Українська байка” (1983 р., Київ), „Українська співомовка” (1986 р., Київ), „Антології української поезії” (т.6) (1986 р., Київ), Універсального словника епіграм („УСЕ”) (1998 р., Чернівці), антології українського гумору „З ким сміється Україна” (упорядник В. Чемерис, Київ, 2009), антологічних збірників перекладів українського гумору російською „Созвездие улыбок” (1988 р., Уфа), „Веселая ярмарка (1992 р., Москва).

Ім’я Анатолія Гарматюка увійшло до „Української літературної енциклопедії” (К., 1988. – Т.1. – С. 390); до довідника „Українське слово” (Едмонтон, 1990. – Т. 1-4), до „Тернопільського енциклопедичного словника” (Тернопіль, 2004. – Т. 1. – С. 338); до „Енциклопедії Сучасної України” (К., НАН України, 2006. – Т. 5. – С. 404).

За життя Гарматюк А. П. видав 22 книги загальним тиражем 430750 примірників. Вони розійшлися по всіх областях України, а також дарувалися українцям, з якими у Гарматюка були зустрічі та спільні виступи і які проживали у США, Канаді, Австралії, Аргентині, Франції, Польщі. На ці книги у періодичних виданнях опубліковано біля 60 рецензій і відгуків.

Твори Анатолія Гарматюка публікувалися в 76 колективних збірниках Донецька, Києва, Москви, Одеси, Вінниці, Чернівців, Харкова, а також у Кабардино-Балкарії (Нальчик), Башкирії (Уфа), Білорусії (Мінськ), Ставрополі (Росія). Його твори вміщені в 11 репертуарних збірниках для естради видавництва „Мистецтво” та Міністерства культури України.

37 журналів та альманахів (по назвах) прикрашав гумор А. Гарматюка. Він був постійним автором таких відомих і авторитетних журналів, як „Перець”(тираж 2-2,5 млн. прим. кожен журнал), „Україна” (тир. 200-250 тис.), „Донбас” (тир. 27-30 тис.), „Вітчизна”, „Дніпро”, „Жовтень”, „Соціалістична культура”, „Крокодил” (Москва, тир. 4,5-5 млн.), „Вожык” (Мінськ, тир. 150-200 тис.) та ін.

Його твори за життя друкувалися в 114 столичних, обласних та районних газетах ( теж по назвах) багатьох регіонів України, а також Росії, Білорусії, Молдови.

Зі своїми літературними виступами А.Гарматюк побував майже уві всіх областях України, виїжджав з виступами в Білорусію, Молдову, Росію. Брав участь у понад 60-х міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських, обласних літературно-мистецьких святах на честь видатних письменників: Т.Шевченка, О.Вишні, М.Гоголя, С.Руданського, М.Некрасова, М.Коцюбинського, П.Глазового, С.Олійника, М.Годованця, В.Сосюри, Марка Вовчка, М.Стельмаха та ін. Анатолій Гарматюк багато разів представляв Вінниччину на Сорочинському ярмарку, у столичному палаці „Україна” на „Вишневих усмішках”. На цих святах і в письменницьких бригадах виступав разом з письменниками України: П.Глазовим, О.Чорногузом, Ю.Цековим, В.Лагодою, І.Драчем, В.Яворівським, П.Шабатиним, Ю.Мушкетиком, П.Перебийнісом, А.М’ястківським, М.Луківим, Д.Молякевичем, А.Крижанівським, В.Бойком, Є.Дударем, Є.Гуцалом, В.Довжиком, О.Ющенком, П.Шадуром, Є.Колодійчуком, В.Чемерисом, М.Прудником, О.Жолдаком, М.Сингаївським, В.Забаштанським, В.Юхимовичем, О.Івановичем, Раулем Чилачавою, Наталкою Поклад, Марією Влад, а також з Яром Славутичем (Канада), Дмитром Нитченком (Австралія), Леонідом Голоцваном (Аргентина), Анна Кавусовим (Туркменія), багатьма письменниками областей України, Білорусії.

За обліком з 1975 р. А.Гарматюк зробив в різних аудиторіях біля 2500 виступів, на яких його прослухало біля 600 тисяч слухачів. Багато разів виступав по всеукраїнському та обласному радіо і телебаченню.

Його твори перекладалися російською, білоруською, молдавською, грузинською, болгарською, башкирською, кабардинською, балкарською та іншими мовами.

За ініціативою А. Гарматюка було започатковано проведення на Вінниччині свята С.Руданського в с. Хомутинці Калинівського району, яке проводиться вже понад 30 років. Він один з перших на Україні організував Вінницький курінь гумористів імені Степана Руданського, в якому об’єднав гумористів Вінниччини (авторів і виконавців). Курінь став асоційованим членом Міжнародної асоціації гумору і сатири „Весела Січ”.

Анатолій Гарматюк – лауреат літературних премій імені Степана Олійника, імені Микити Годованця, імені Степана Руданського, один з переможців Першого республіканського фестивалю гумору і сатири „Вишневі усмішки” (1980р.), неодноразово був переможцем республіканського конкурсу на кращі літературні твори для естради. У 2001 році став одним з переможців Всеукраїнського конкурсу „Байка-2001”. Нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради України (1986).

Залишена ним величезна літературна спадщина уклалася у 10 томів, які повністю упорядковані, систематизовані й підготовлені до видання. В них увійшли віршовані та прозові гумористично-сатиричні твори, праці з літературознавства та мовознавства, журналістика та публіцистика, епістолярна спадщина, аналітично-бібліографічні матеріали.

Після відходу його у вічність видані сім авторських книг, збірка спогадів Стусового кола „Де сила й тиск – там опір повсякчас” (2007), книга пам’яті „Миті життя гумориста і сатирика Анатолія Гарматюка” (2008), в яку зібрані початок спогадів самого А.Гарматюка, виписки з його щоденника, спогади 54 друзів, колег з 12 областей України.

За ці роки до родини на 1.09.2012 р. надійшло 116 газет і 23 журнали з різних областей України, в яких друкувалися його твори, публікації про його творчий і життєвий шлях.

На сьогодні експозиції з життя і творчості письменника Анатолія Гарматюка оформлені в музеях чотирьох областей України: на Вінниччині – в обласному краєзнавчому музеї, а в селі Мигалівці Барського району, де він народився, відкрито „Кімнату-музей гумориста і сатирика Анатолія Панасовича Гарматюка”; на Хмельниччині – в обласному літературному музеї; у м. Чорткові Тернопільської області – у краєзнавчому та шкільному музеях; на Донеччині – в історико-літературному музеї Василя Стуса.

У місті Чорткові Тернопільської області на фасаді школи, яку А.Гарматюк закінчив з золотою медаллю, за рішенням сесії міської ради відкрита меморіальна дошка.

У місті Вінниці з 2007 року щорічно міським управлінням культури проводиться конкурс гумору і сатири „Вінницька гуморина” імені А.П.Гарматюка і з кожним роком кількість учасників конкурсу зростає. В 2017 році у заключному турі конкурсу взяли участь понад 100 дітей шкіл та вишів. В минулому році переможці цього конкурсу в трьох вікових категоріях взяли участь у Всеукраїнському конкурсі гумору і фольклору імені Павла Глазового і всі зайняли призові місця.

Конкурс юних гумористів „Усміхніться, люди добрі!” імені А. П. Гарматюка, проводиться і в Барському районі, де крім конкурсу читців, проводиться конкурс авторських творів шкільної молоді та конкурс юних художників. В цьому році до відділу освіти діти надіслали 70 (!) малюнків до творів А.Гарматюка. 70 дитячих душ доторкнулися до творів свого земляка і виразили своє сприйняття його творчості в малюнку!

Цьогорічним конкурсом у Мигалівцях започаткувалося свято гумору імені А.П.Гарматюка, який планується проводити тут щорічно.

У Вінниці, Барському районі, Чорткові громадою проводяться вечори пам’яті Анатолія Панасовича Гарматюка, турніри по його творчості. 14 січня 2011 року у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї була відкрита масштабна виставка „Лабіринти гумору і сатири Анатолія Гарматюка”. У березні 2011 року освітянами Барського району проведена наукова конференція на тему: „Літературне краєзнавство: мозаїка творчості А.П.Гарматюка”.

На школах, в яких вчився і працював Анатолій Гарматюк, встановлені меморіальні дошки.

Заходи по вшануванню й увічненню пам’яті Анатолія Гарматюка висвітлювалися на сторінках газет, по телебаченню і радіо.

Сім’я. В лютому 1962 року Анатолій Панасович Гарматюк одружився.

Дружина Ніна Михайлівна за фахом юрист. Своїй професії присвятила 35 років.

В родині двоє синів: Роман – 1963 р. народження і Тарас – 1969 року народження. Сини живуть у Вінниці. Ростуть четверо онуків.

Довідку підготувала дружина письменника Н. М. Гарматюк

Бiографiчний буклет