ЧОГО БАЖАЮ

Чого бажаю у житті я,
Яких стежок, яких доріг? –
Щоби з трудом сплелася мрія,
Щоб жить без полум’я не міг.

Щоб все людське, мале й велике,
Для мене не було чужим.
Щоб серце не пройшло без крику
Над неправдивим, підлим, злим.

Любов’ю щоб до Батьківщини
Я сильним був, немов Антей, –
Щоби безсилим ні хвилини
Не міг я жити між людей.

Анатолій ГАРМАТЮК

* * *

БАЙКИ ТА БАЄЧКИ

ЛИСЯЧА НАУКА

Лис-батько в ліс приніс Курча
І так дітей своїх навча:
– З вас кожен мусить хитрим бути,
Уміти інших обманути.
На цей раз м’яса вам не дам –
Хай всяк шукає їжу сам! –
І тут озвалось Лисеня:
– А знаєш, тату, бачив я,
Як біля лісу недалеко
Упав поранений Лелека.
Струмком лилася з нього кров,
Його б ти легко поборов,
Ми всі були б по горло ситі…
– А де Лелека?
– Там, у житі…
…Ні з чим із жита Лис прийшов,
Та вже й Курчати не знайшов –
Поїли діточки кохані.
——————
Отак-то жити на обмані!

БДЖОЛА І ДЖМІЛЬ

На квітці Джміль
зустрівся із Бджолою
І загудів:
– У чому справа?
Труджусь однаково з тобою.
Та лиш тобі пошана й слава.
Встаю також я
разом з сонцем в небі
І мед збираю цілий день.
– Ти мед збираєш
лиш для себе,
А я – для себе й для людей.

МОРКВИНА

Носився лісом Заєць без упину
Й гукав:
– Хто з’їв мою морквину? –
Захекався вухатий, важко дише.
У відповідь – ні звуку. Тиша.
Ще більше Зайця розбирає гнів:
– Який це тип морквину з’їв?! –
На ноги звівся Вепр, недбало кинув:
– Ну я, я з’їв твою морквину.
То й що із того?
– Смачного вам! Смачного…

ЛЕБІДЬ, РАК, ЩУКА І НАУКА
(Стара байка на новий лад)

Впряглися Лебідь, Рак і Щука
Та й тягнуть воза хто куди.
А віз — ні з місця, звісна штука,
Даремні їхні всі труди.
А це недавно Рака й Щуку
Послали, кажуть „у науку”.
Сам Лебідь крилами змахнув
І… легко воза потягнув,
Умить на лад пішли діла.
———–
Хвала науці – помогла!

ДЕБАТИ Й РЕЗУЛЬТАТИ

Проходили у лісі збори.
Розпухлий чухаючи ніс,
Ведмідь взяв слово
Й на пеньок заліз.
– Про Бджіл давайте поговорим!
Не секрет –
Вони збирать відмінно вміють мед
І взагалі комахи працьовиті.
Але… – Ведмідь ревнув сердито, –
Не раз бувало,
Вони у хід пускають жало, –
Така
Свідомість їх низька! —
Ведмідь почухав носа знову
І так скінчив свою промову:
– На перший раз, вважаю, непогано
Оголосити їм догану.
З президії озвалася Лисиця:
– Догани зразу сипать не годиться.
До того ж, будьмо справедливі,
Ми не виховували Бджіл у колективі.
Не варт розводити дебати –
Над Бджолами потрібно шефство брати.
Піднявся на пеньок Бобер:
– Все ясно нам тепер.
Хоч з Бджолами раніш я справ
Не мав,
Та зобов’язуюсь помалу
Їх відучить від зловживання жалом. –
Із місця щось гула
Бджола,
Але Лисиця риску підвела:
– Закінчено дебати!
Прошу за пропозицію Бобра
Голосувати!

ДО ДУШІ

Стрів Заєць Черепаху край села,
Вона повзла неквапно по дорозі.
– Ну що, роботу до душі знайшла?
– Еге – в швидкій працюю допомозі.

КОЗЕЛ І КАПУСТА

Козел сказав Капусті головатій:
Дозволь тебе-е-е… поцілувати.
Та, вуха звісивши, всміхалась…
І що ж – без голови зосталась!

ЛЕВОВЕ НАПУТТЯ

В столиці лісовій чи на периферії
(Не так важливо – суть одна)
На Зайця покладалися надії
Як на прудкого бігуна.
Й, коли наблизились міжлісові змагання,
На них послати Зайця без вагання
Спортивне ухвалило товариство.
І навіть Лев
Схвалив кандидатуру особисто.
Збирався Куций у дорогу радо,
Послухав земляків поради,
Морквички прихопив пучок.
Аж тут Лисиця підійшла:
– Браток,
Затримайся на мить:
Начальство хоче ще з тобою говорить
В печері, що сховалась між дерев,
Прийняв Зайчиська буйногривий Лев. – Ну, от що, молодик! –
Почувся громогласний рик. –
Затям одне – все інше к бісу! –
Тобі довірена честь лісу!
Мою ти бачиш пащу?
Як не здобудеш перемоги, то, ледащо… –
Невдовзі Куций був уже на старті,
Похмурий, наче ніч, бо ж не до жартів,
Напружений – аж дрижаки по тілу,
Аж ноги у колінах затремтіли.
І тільки вуха ще стирчали гостро.
Коли ж стартера гримнув постріл
Й суперники із місця враз зірвались,
То Зайцеві здалось на мить,
Що це на нього знову Лев ричить,
І серце в бідолахи… розірвалось.
————-
Сумний цей фініш – докір Леву:
Хоча ти й Лев, та не вдавайсь до реву!

ВІЧНИЙ ПАРУБОК
(Байка-казка)

Це трапилось давненько.
Гарненький
Півень молоденький,
Що басом кукурікать брався,
У Зозулясту Курку закохався
Й надумав взяти за дружину.
Вона йому подобалась усім:
І вдачею, і виглядом своїм.
Та до пташиної родини
Все ж за порадою він вирішив піти.
– На Курці хочеш одружитись ти? –
Спитав Гусак. –
А що вона за птиця?
Ах, Зозуляста! Це ота сіренька,
Така непоказна й тихенька?
Вона тобі в підметки не годиться!
Ти подивись на власну вроду:
За красенем таким, як ти,
То навіть Гусоньки піти
Готові у вогонь і воду.
Жених наніс візит Індику,
Ще консультацію отримав невелику:
– А чим любов ти перевірив?
Ану ж одружишся на Сірій,
Чи, як її там, Зозулястій,
І одне одного лиш клясти
Й скубти почнете без пуття.
Навіщо вам таке життя?
От я, приміром, одружився
Й цілком перемінився:
Нервовим став, обскубаним і злим.
А був же парубком яким!..
Пораду й Качур дав, хитнувши головою:
– Воно, звичайно, Зозуляста тиха.
Чи ж замужем залишиться такою?
Але й від тихої не обберешся лиха –
Вода тихенька греблю рве!
Ото курчаток Курка наживе,
Чи всі твої, попробуй розберись.
Але, як хочеш, то женись…
Порад наслухавшись таких,
Змінився на очах жених:
Махнув на все крилом – розчарувався
Й навіки парубком зостався.

ІНТЕЛІГЕНТНА КИЦЯ

В зоопарку Киця
Побувала раз
І з тієї днини
Нявкала весь час,
Бештала, шпигала
Бідного Кота:
– Є ж коти на світі!
Просто – красота!
Ах, який величний
Там гривастий Кіт!
А смугастий!.. Красень!..
Красень на весь світ!
А отой, мов сажа,
Блискавки в очах!
А отой, у плямах!..
Диво!.. Ах, ах, ах!
А як замурличуть –
Аж іде лука,
З переляку никне
Всенька звірина.
Скільки у них сили!
Скільки в них краси!
Кажуть, їх бояться
Навіть самі пси!
От коти! То справжні
Вже таки коти!
Не такі зачухи,
Як у мене – ти!
Тільки ото Мишу
Налякати тямиш…
Боже мій! За кого
Вийшла, бідна, заміж?!

ВУНДЕРКІНЬ

Матуся й татко
Власне Жереб’ятко
Тягнути воза змалку не привчали.
«Нехай награється дитятко,
Доволі ми возів тих потягали…»
Зросло Лошатко, відпустило гриву,
Вже й на лошичок погляда грайливо.
Пора у коні вже його виводить,
І Кінь старий про діло річ заводить:
– У віз впрягайся, сину. Га?
Тягнути воза? І-і-га-га-а!
Кобила в сльози:
– Що – тягнути воза
Для нашого Жеребчика – це проза!
Не помічаєш ти, старий, невже,
Як він брика талановито, як ірже?
Давно вже впевненість у мене:
Наш вундеркінь родився для арени!
І правдами й неправдами помалу
Матуся в цирк синочка влаштувала.
Та скоро повідомили Кобилу:
«Лиш викидає коники ваш син
Та їсть на повну силу.
Працюють всі, не тягне він один».
Нарешті Кінь старий почув,
Що вундеркінь їх потягнув.
Невже дійшло до баламута,
Що у житті потрібна й «проза»?
Еге ж! Не воза він почав тягнути,
А… корм з чужого воза!
Хотів, було, хутенько дати драла –
Не встиг: схопили й покарали.
————
Рук не приклавши, на широку ногу
Жить хоче не один такий «артист»,
Якого не навчили головного:
Любов до праці — ось найперший хист.

РІЗНІ ОЦІНКИ

У школі лісовій
За спільну парту сіли
Руденьке Ведмежа
І Зайченятко сіре.
Завдання їм
Однакове дали:
Розповісти про те,
Як літо провели.
Зітхнуло Ведмежа,
Понюхало чорнило,
Почухалося
Й зошита розкрило.
А Зайченя
На це лише чекало –
Скосило очі,
Списувати стало:
«У літку бігав
Між кущів і трав
І на деревах
Меду я шукав.
Іще я батькові і матері
Поміг
Сухе гілля зібрати
На барліг…»
На другий день
Крізь плач Зайча белькоче:
– У Ведмежати – «п’ять»,
А в мене – «два»…
———-
Із тим, хто сам
Подумати не хоче,
Частенько отаке бува.

ПОРАДИ

Якось-то бідному вдалося Чоловіку
Піймать Чижа.
Мала — та все ж пожива.
Аж раптом чує:
– Не вкорочуй віку… . –
Благає пташка полохлива. –
Який наїдок з мене – бачиш сам,
Коли ж відпустиш – три поради дам.
«При бідності моїй, –
Той чоловік прикинув, –
Порада може важити багато».
1 відпустив пташину.
– За втраченим не слід
Ніколи шкодувати, –
Така порада перша, –
мовив Чиж. –
Ось друга:
В те не вір, чого не може бути.
– Поради мудрі радий я почути.
А третя де? Чому мовчиш?
– Я думаю про те, що ти
осел вухатий:
В моєму череві коштовна є перлина,
Яку ти міг би мати…
– Побий тебе лиха година!
Який я бовдур, дурень, ґава з гав!
Сам випустив багатство
з рук своїх!.. –
Угамуватися той Чоловік не міг.
А Чиж:
– Про третю ти пораду запитав?
Чи варт її давати голові,
Яка уже забула перші дві?

ВІЗ І КОРИТО

Віз навантажений Воли
З натугою тягли.
Побачив їх Собака
І голосно загавкав:
– Вантаж невміло везете –
Йдете не в ногу.
І шляхом ви не тим йдете –
Коротше є дорога!
Воли
На те відповіли:
– Якщо такий розумний ти,
То воза помагай тягти!
А Пес:
– Ця не для мене проза.
Я можу лиш критикувать
І вади інших викривать,
А не тягнути воза…
——-
Чи ж не те саме
У різних партій в їх програмах:
Під шум – корита досягти,
А не державний віз тягти.

УСМІШКА
Пам’яті талановитого байкаря Анатолія Косматенка

Байкар удома за столом
Сидів над байкою новою:
То посміхався над рядком,
То хмурився, то тер чоло рукою,
То щось уголос говорив –
Творив.
Аж тут нечутно до кімнати
Ввійшла непрохана по нього.
Смерть:
Пора тобі діла кінчати
Й в останню вирушать дорогу.
Байкар:
Це ти з косою, костомахо,
Так несподівано з’явилась?
Чи не дала на цей раз маху,
Адресою не помилилась?
Гляди ж, а то начальство ваше
Березової всипле каші!
Смерть:
Ти ще й надумав жартувати?
Ваш рід байкарський дивнуватий:
І бачать вже мене, і чують –
А до останнього жартують.
Із вами клопоту чимало…
Коли Езопа забирала –
Накинувся на мене з кулаками,
Бач, заважала скніти над байками.
І Федр, Бабрій і Лафонтен, Крилов,
І Глібов, і Годованець Микита
Із мене насміхалися відкрито.
І ось повторюється знов
Це явище незрозуміле:
У тебе, як і в них, хотіла
Побачить на обличчі страх, –
А бачу… усміх на устах…
Байкар:
Хоч ти і вічна, як життя,
Й людей мільярди вже скосила,
Й нема із тліну вороття –
Ти, костомахо, не всесила.
Сховаєш байкаря в могилі,
Та умертвить байки – не в силі!
Тому й не страх, а радість маю,
Що спом’януть мене добром:
Для боротьби з підступним злом
Я людям усмішку лишаю!

 

У КРИТИЧНІМ ТОНІ ПРИТЧІ Й ФЕЙЛЕТОНИ

МОНОЛОГ БЮРОКРАТА

У мене лінія єдина,
На службі з неї не зіпхнеш.
На першім плані хто? Людина!
(До речі, я людина теж).

Що головне в роботі нині?
У чім покликання моє?
Умови всі створить людині.
(Вони на службі в мене є).

З людьми працюю день при днині,
Розв’язую питання в строк.
Поможу завжди я людині
(Якщо лиш зверху був дзвінок).

Я за людей – в огонь і воду,
Бо ж не якийсь я міщанин.
Усі здолаю перешкоди
(Аби одержать вищий чин).

Весь час в напрузі безупинній
Моя енергія буя,
Щоб краще в нас жилось людині
(Передусім такій, як я).

ТОЧКИ ЗОРУ

Романтик:
Глянь, друже мій, під ноги:
Крізь шар асфальту,
Що вкрива дорогу,
Пробились пагінці трави.
Тож уяви,
Яку їм силу
Треба мати,
Щоби бруківку
Розламати!
Схиляюсь я
Перед отою
Малою
Життелюбною травою.
Реаліст:
Воно-то так,
Ти нижче нахились –
До якості асфальту
Придивись.

ПРИТЧА ПРО ПЕРСПЕКТИВИ

Пропонують фахівцеві
Зразу дві посади:
У яке із крісел хоче,
У таке хай сяде.
Він подумав, сів у нижче
Й пояснив це диво:
– З нього вгору підійматись
Буде перспектива.
Коли ж зразу у високе
Крісло я залізу,
Буде інша перспектива –
Полетіть донизу.

ЯК УБЕРЕГТИ НЕРВИ

В поліклініці на мене
Лікар пильно глянув
І промовив:
– Із нервами
Стан у вас поганий.
Для одужання потрібно
Підключать резерви:
Відмовляйтеся від того,
Що псує вам нерви. –
Я подякував сердечно
За пораду цінну
Й визнав: найбільш мої нерви
Псують нові ціни.
Щоб вони, скажені, й далі
Не псували нерви,
Я відмовився негайно
Від м’ясних консервів
І від масла, й макаронів,
І від буженини,
Від ковбас, від оселедців,
Птиці й солонини,
І від хліба, і від сиру,
Від яєць, олії…
Хай помру я, але нерви
Вберегти зумію!

ХІБА ЖИЛОСЯ НАМ ПОГАНО?
(Монолог обивателя)

Союз Радянський розвалився…
Куди йдемо ми, земляки?
Хіба жилося нам погано?
І був порядок же таки!

Ми вже були в соціалізмі.
Був Сталін – вождь наш видатний.
Були хоч розстріли, гулаги,
Але порядок був який!

І, культ особи розвінчавши,
Хрущов був – лідер запальний.
Ми в комунізм вже крокували –
Он розмах був у нас який!

А потім Брежнєв нас очолив,
Соціалізм став “розвитий”:
Щодня пиячили і крали –
Порядок був тоді такий.

Ввів Горбачов перебудову,
Соціалізм “з лицем людським”
І демократію та гласність, –
І став Союз наш нетривким.

І ось він зовсім розвалився,
Жаль багатьом його до сліз.
Навіщо нам іти до ринку?
Вертаймося в соціалізм!

І нам марксисти обіцяють,
Як станем знов на їхню путь,
То швидко Сталінський порядок
На Україні наведуть.

ПРИТЧА ПРО ДЖЕРЕЛО

З глибин земних крізь перешкоди
Пробилось на поверхню джерело
І кришталево чисту воду
Струмком живлющим полило.
До нього спраглі припадали,
Ставали на коліна перед ним, –
І втома їхня пропадала,
Й сильнішав той, хто був слабким.
Та непомітно ті коліна
Втоптали в землю чисте джерело.
І дивно спраглим: в чім причина,
Що статись з джерелом могло? _
…Із тими так в історії бувало,
Хто втоптував у землю ідеали.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — ЦЕ КОЛИ…

На одній з нарад в районі,
Відкидаючи помпезність,
Визначали учасники:
Що таке є незалежність?

Декотрі відповіли:
«Незалежність – це коли…»

– …не залежуватись мають, –
Селянин казав поволі, –
Буряки в землі промерзлій,
На токах зерно у полі.

– …не залежуватись мають
У землі вугілля, руди, –
Робітник вважав. – Без цього
Незалежності не буде.

– …незалежно ні від чого
Слід духовність підіймати, –
Заявив митець, – Без неї
Незалежності не мати. –

Й до консенсусу прийшли:
Незалежність – це коли
Не залежуватись в ліжках,
А сумлінно працювати, –
Незалежної держави
З балачок не збудувати.

 

ГУМОРЕСКИ, СПІВОМОВКИ, ЖАРТИ

ХТО СТАРШИЙ?

Проїжджав панок бундючний
Селищем на свята,
У юрби селян місцевих
Зволив запитати:
– Гей, а хто у вас тут старший? –
Підморгнув хтось оком:
– В нас найстарша баба Текля –
Їй сто двадцять років!
– Не про те я…
– А про віщо ж
Ведете ви мову?
– Кого слухаєте всі ви? –
Пан питає знову.
– Всі ми слухаєм Тараса –
В хлопця сопілчина,
Ох і грає, ох співає
Бісова дитина!
– Ви мене не зрозуміли…
Боїтесь кого ви?
– Пса Захарового – лютий,
Як теля, здоровий. –
Так пуття і не добившись,
Пан махнув рукою
Та й поїхав. А за паном
Сміх котивсь луною…

ПОЛЮВАННЯ
(Бувальщина часів Вітчизняної війни)

Йшла війна, а на Поділлі,
У селі Хмелівці,
Розважалися знічев’я
Окупанти-німцІ.
Тільки в когось на подвір’ї
«Ку-ку-рі-ку» вчують,
Вмить примчаться й з автоматів
На курей полюють.
Підберуть свої «трофеї».
– Курка гут! – хазяйці.
– Курку й дурень стрельнуть може,
Ви вполюйте зайця!
– Вас іст зайця? – фріц питає
І за вухом чуха.
Молодиця пальці зводить:
– Заєць – довгі вуха.
Якось вранці кілька німців
Одягли кожухи
І на лижах в ліс по зайців
Понеслись щодуху.
Лиш один із тих „мисливців”,
Затиснувши рани,
Ввечері приповз із лісу:
– Капут! Партизанен!!!
А селяни у Хмелівці
Нишком посміхались:
„Пішли німці полювати
Й самі вполювались!”

НАЙБІЛЬША ЛЮБОВ

На побаченні коханій
Став я говорить:
«Будь дружиною – без тебе
Я не можу жить».

А кохана відказала:
«Коли кинеш пить,
Лиш тоді ми про весілля
Будем говорить».

Кинув пить, а люба каже:
«Кинь іще курить,
Лиш тоді ми про весілля
Будем говорить.

На красунь не задивляйся,
Хай і не кортить!
Лиш тоді ми про весілля
Будем говорить».

Вже не п’ю, не задивляюсь,
Не курю – ні-ні!
Що ж тепер моя кохана
Скаже ще мені?

А вона: «Як перестанеш
На футбол ходить,
Отоді вже про весілля
Будем говорить».

Міг усякої від неї
Ждати дивини.
Але цього?! Не женюся!
Боже борони!

ЖІНЧИНА ЗАГАДКА

Дзвонить жінка чоловіку:
– Я пальто купила!
– Собі?
– Ні, про тебе дбає
Жінка твоя мила. –
Поклав трубку неборака,
Потилицю чуха:
– Що скоїлось?
Яка жінку
Укусила муха?
– Ну, чого ти, –
Кажуть друзі, –
Так розхвилювався?
Хто про тебе,
Крім дружини,
Іще б турбувався?
– В тім-то й річ,
Що добре знаю
Дружиноньки вдачу:
Собі – сукню,
Чоловіку –
Шкарпетки на здачу,
Собі – туфлі,
Мені – шнурки
Купує охоче.
А це – пальто!
Що ж то собі
Вона тепер хоче?!

ДІДІВ СУПЕРНИК

Дід приплентався додому
Пізньої години
Й дуже лагідно всміхнувся
До баби Фросини.
А вона на нього вовком
Блимнула спідлоба:
– Знов надудливсь, бородатий,
Бісова подоба? –
Із годину пробирала
У такому ж дусі
І закінчила словами:
– Годі! Розведуся! –
Дід все вислухав спокійно,
Бабі не перечив.
А коли вона замовкла,
Взяв її за плечі
І промовив:
– Фросю моя
Сімдесятилітня!
Як розлучишся зі мною,
Лишишся самітня.
Хто до тебе обізветься,
Хто словечко скаже?
Хто з тобою пожартує,
Хто тебе розважить?
– Ой, злякав, – сказала баба, –
Держіть мене, люди!
Все це зробить… телевізор!
А пити не буде!

ПРО ЗАПАХИ

Давні приятелі стрілись,
Про жінок розмова.
– В мене, – перший похвалився, –
Жіночка чудова!
Чепуруха, жартівниця,
Згода поміж нами.
Зголоднію – вже від неї
Пахне пирогами.
– Ну, а ми, – озвався другий, –
Харчуємся в мами –
Від моєї дружиноньки
Пахне лиш духами. –
Третій каже:
– Секретарка
Моя жінка нині,
І з роботи її возять
На автомашині.
Все б гаразд, щоб не затримки
В неї вечорами,
Після них від жінки часто
Пахне коньяками.
– А моя, – зітхнув четвертий, –
Запахів не любить:
Як із запахом приходжу –
Макогоном лупить.

ПЕРЕВІРКА

Побувала у Парижі
Дунька як туристка
І всіляких надивилась
Див тамтешніх зблизька:
Нотр-Дам, і Лувр, і вежу
Ейфеля величну.
Та найбільш запам’ятала
Виставку технічну,
У японськім павільйоні
Як нову вершину
Фахівці демонстрували
Робота-мужчину.
І усмішки наганяла
На обличчя кислі
Інформація:
“Мужчина
Він у повнім смислі”..
– І це можна перевірить? –
Парижанка жвава
Запитала,
Їй сказали:
– Просимо ласкаво! –
І француженку під руку
Вмить узяв галантно
І в свою повів кімнату
Робот елегантний.
А коли мадам вернулась
Через півгодини,
Задоволено сказала:
– Ух, який мужчина!
– А мені, – спитала Дунька, –
Можна в ту кімнату?
Власну думку мати хочу
Я про експоната… –
Дали й Дунці перевірить
Робота-мужчину.
Півгодини проминуло,
Збігла вже й година.
Фахівці мерщій в кімнату:
“Що там сталось?” – думка.
Бачать: робота лупцює
Розпашіла Дунька:
– Отакий-то ти мужчина,
Як дійшло до діла?!
Недоробок! В нього лампи,
Бач, перегоріли…

ЯБЛУКА НА ПРОДАЖ

Селянин на ринку
Стоїть відособлено:
– Яблука з Чорнобиля!
Яблука з Чорнобиля! –
Міліціонер йому:
– Чом кричиш щосили?
Продавав би мовчки,
Може б, і купили.
– А в мене і так їх
Не бояться взяти:
Декотрі – для тещі,
Декотрі – для зятя.
– Та ну! – страж порядку
Розводить руками. –
Тоді і мені зваж
Десять кілограмів!

ВІД ЧОГО ІНФАРКТ?

Чоловік скінчив
Життєву путь –
На могилу
Вже вінки кладуть.
Із живих один
Сльозину втер,
Запитав:
– Од чого ж він помер?
– Від інфаркту, –
Другий прошептав.
– А від чого ж
Він інфаркт дістав? –
Мовив третій
З шапкою в руках:
– Написи читайте
На вінках:
«Від адміністрації».
«Від організації».
«Від близької родини».
«Від дітей і дружини».
«Від друзів дому».
«Від добрих знайомих».
«Від жильців кварталу».
«Від медперсоналу»…

ПРИКМЕТИ
(Автобіографічний епізод)

Взяли мене в міліцію
(За віщо – не знаю),
У шеренгу до трьох типів
Приставили скраю.

Якусь жінку привів слідчий,
На вигляд суворий,
І сказав їй:
– Придивіться
І вкажіть – которий. –

Придивляється та дама,
Наче до худоби,
А з очей аж іскри скачуть –
Стільки в неї злоби.

– Цей – не він, старий занадто, –
Подивилась косо. –
Цей також не він, бо той був
Не молокососом.

Але був і не такий він,
Як оцей кирпатий.
Ось він! – вказує на мене. –
Він – оцей лупатий!

Такі джинси, як у того,
Така ж і шкірянка.
Відняв сумку – і ножаку
Приклав до горлянки… –

Отакої! Це виходить –
Я бандит з дороги.
Відчуваю: задрижали
У колінах ноги.

– Всі тепер у джинсах, куртках! –
Кричу спереляку. –
Та при чім тут якась сумка
І якийсь ножака?!

– Чортзна-що… – сказала дама.
Ну, бандюга ж чистий!
Тільки з голосом писклявим,
А той мав басистий… –

Із міліції вернувшись,
Я усе обдумав:
Продам джинси, продам куртку
І куплю костюма.

АРТИСТ

Злодію суддя порадив:
– Упиратись нащо?
Про все чесно зізнавайтесь –
Для вас буде краще. –
Злодій криво посміхнувся:
– Коли це не жарти,
Не темнитиму – розкрию
Перед вами карти.
Зізнаюсь, я до мистецтва
Змалку не байдужий.
Кажу чесно, я артистів
Поважаю дуже.
І давно мене питання
Аж пече, буває:
Як артист у різних ролях
Себе відчуває?
Захотілося самому
Гостру роль зіграти.
Зіграв злодія. Лиш грав я!
Слід за це карати?! –
В тон йому суддя промовив:
– Не переживайте.
Раз ви злодія зіграли,
Ще й в’язня зіграйте.

ЗАПОВІТ ГУМОРИСТА
Вінницькому куреню гумористів ім. С. Руданського присвячує його отаман.

Як умру я, сміхолюби,
Прошу: не ридайте,
А зберіться і веселих
Пісень заспівайте!
Пригадайте, наш Руданський
Вмер значно раніше,
А живі в народі досі
Його пісні й вірші.
Почитайте співомовки,
Байки, фейлетони, –
Щоб і духу не лишилось
Від сумного тону.
І щоби навколо мене
Не було нудоти,
Розказуйте політичні
Свіжі анекдоти.
І якщо на все почуте
Я буду мовчати,
Знайте, що я вдоволений.
Можете ховати.

 

ГОЛОСИ З ТАМ ТОГО СВІТУ

П’ЯНИЦЯ

За своє здоров’я
Часто пив.
Коли б допомогло –
Утричі довше б жив.

ДАРМОЇД

Мене даремно називали
Дармоїдом,
Бо тільки в родичів
Безплатно я обідав.
А в ресторані
За вечерю чи обід
Грошима батька
Я розплачувавсь як слід.

ХАБАРНИК

Я випадково покалічив руки,
В лікарні їх загіпсували.
І я помер, сконав од муки:
Не міг нічого взяти, як давали.

СКНАРА

Лежу!..
Але, гадаєте мені
Спокійно тут лежиться у труні?
Не до душі мені оця труна –
Дорогувато обійшлась вона!

ОКОЗАМИЛЮВАЧ

Вже фактів я не обійду,
Не заслужу аплодисментів.
Уперше вірну цифру наведу:
Я вмер
На сто – нуль-нуль – процентів.

ГРУБІЯН

Лежати тут
До біса нудно.
Ніхто ні слова.
Мовчки всі лежать.
Ну й ситуація паскудна.
І нікого
Під три чорти послать!

НАКЛЕПНИЦЯ

Про всіх сусідів
Факти я зібрала.
Невже пропав
Багаторічний труд?
Якби могла,
З могили б встала –
Дізнатися,
Як реагує суд.

САМОВДОВОЛЕНИЙ

Нехай я вмер,
Нехай лежу я нині,
Зате ж –
У персональній
Домовині!

ВИПРОШУВАЧ

Умів я вибрати момент,
Зробить начальству комплімент
І потім випросить для себе
Усе, що треба і не треба.
Та все ж прогавив я одне,
І досі мучить це мене,
І, певно, завжди мучить буде:
Лежу на цвинтарі простому,
А міг же бути на одному,
Де спочивають всі великі люди.

ПЕРЕСТРАХУВАЛЬНИК

Що говорить, –
Я, так сказать, почив.
Але ж чи можна все
Пускать на самоплив?
Адже в науці випадки бувають,
Коли і мертві оживають.
Таке зі мною може статись теж.
А як у гробі герметичному дихнеш?
І міг же перед смертю
Вибрать мить
І, щоб душник лишили,
Попросить!

СКАРЖНИК

Я не залишу справи так!
Це ж – не труна!
Це ж – явний брак!
Таке склепали партачі!
Де двері?! Де від них ключі?!
Та й вікон тут шукать дарма!
Де книга скарг?
А-а, теж нема?!

ПІДЛАБУЗНИК

Я вмів,
Де треба, догодити,
Бажання вгадувать умів.
Я міг би ще і досі жити,
Коли б оце не прогорів.
Начальник мій
Лежав при смерті,
Ногою був уже в труні,
А я сказав:
– Дозвольте вмерти,
Шановний мій,
За вас – мені.

РЕВНИВЕЦЬ

Як помирав я,
Всі були сумні,
Дружина ж –
Наче б не втаїла втіхи.
Ех, якби знов
Піднятися мені, –
Ото їй перепало б
На горіхи!

НЕЗАБУТНЯ ТЕЩА

Відвідав зять
Мою могилу
І прошептав:
– Нарешті
Рот закрила!
Він довго
Шепотів ще дещо…
Не забува, як бачте,
Тещі.

ДУРЕНЬ

Усе життя
Одну біду мав:
Я говорив усе,
Що думав.
Ніхто не прислухавсь
До того,
То далі думати
Для чого?
Я так подумав
І затих –
Нема дурних!

 

ОДИ ІРОНІЧНІ

ОДА ЦІННІЙ ДУМЦІ

О як буваєш, думко цінна,
Потрібна ти в критичну мить!
Без тебе мучиться людина,
Не знає, бідна, що й чинить.
Встигала б вчасно ти з’явиться,
Усе змінилося б кругом:
Той не плював би у криницю,
Цей заднім би не жив умом.
Зловмисник не копав би ями
В житті нікому і ніде,
Якщо б засвоїв думку: саме
Він в яму перший і впаде.
Хтось з кимось так би не сварились,
Щоб забирала їх „швидка”,
Як вчасно б думка в них з’явилась:
Не розпускати язика.
Не ліз хтось на трибуну б часто,
Словесних бур там не здіймав,
Коли б він не чужі, а власну
Хоча б маленьку думку мав.
Спочатку б думала людина,
А потім бралася до дій…
Тож не барися, думко цінна,
Приходь у голови хутчій!

ОДА ТЕЛЕВІЗОРОВІ

О неймовірна, о казкова мрія!
О геніальний винахід людини!
Безмірно поклоняюся тобі я,
Без тебе не прожить мені і днини!

О, скільки див ти у собі вмістила,
Коробко з кольоровим кінескопом!
Мов дівчина, мене ти полонила,
І цей полон сильніша з кожним роком.

Відмовивсь од мандрівок я далеких,
Забута і змагань спортивних втома,
Не йду в театр, в кіно, в бібліотеки.
Навіщо? Телевізор в мене вдома!

Я з рідними й сусідами не знаюсь,
Забув, яке обличчя у дружини.
Нічим тепер я вдома не займаюсь,
Бо вільної не маю ні хвилини.

Тепер не розлучаюсь я з диваном,
До „телека” прикутий погляд мій.
Коробко полірована з екраном,
Лиш ти в моїй коробці черепній!

ОДА ГАРБУЗОВІ

Споконвіку наші предки
Гарбуза садили,
І худобі їх давали,
І самі їх їли.
У гарбуза властивості
Пречудові, звісно, –
Для печінки, і для нервів,
Для шлунка корисні.
А насіння гарбузове
Й таку якість має:
Послаблену чоловічу
Силу підіймає!
Коли дівка при сватанні
Хлопцю відмовляла,
Вона йому за звичаєм
Гарбуза давала.
Може, це і визначало
Відмови причину:
Мовляв, поїж гарбуза ще –
Зміцній як мужчина.
Хвала тобі, славний овоч!
Слава гарбузові,
Що здоров’я нам дарує
Й потяг до любові!

ОДА ЯБЛУКОВІ

О найспокусливіший плід
З часів Адама й Єви!
Ти – як фантазії політ,
Мов диво на деревах.
Як нині дівчина сама
Тобою спокушає,
То не одним вже, а двома,
Що в пазусі ховає.
О плід спокуси! І мої
Тебе жадають очі –
Як ти на дереві, столі
Чи в пазусі жіночій…

ОДА УКРАЇНСЬКОМУ БОРЩУ

О рідна страво українська
З капустою і буряком,
З квасолею і пампушками
(А пампушки – із часником)!
Чи знали наші славні предки,
Собі готуючи обід,
Що створять страву геніальну,
Уславлену на цілий світ?
Собі й по смерті не прощу,
Як менше з’їм, ніж міг, борщу!

ОДА КАШІ

Життя ми починаєм наше
Із чого? З молока і каші.
Їмо що, ставши стариком?
Те саме – кашу з молоком.
Хтось не досяг, чого хотів.
Чому? Бо каші мало з’їв.
Отож достатньо їжмо каші,
Аби збувались мрії наші!

 

СПІВОМОВКИ НА ТЕМИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ

ЗЕМЛЮ – БІДНИМ

До кабінету Леніна вусань
Приніс у горщику герань.
– Хвилинку, – мовив Ленін, –
зачекайте.
Бугжуйський пегежиток це! –
І вирвав квітку з корінцем.
– А землю – бідним пегедайте!

КОЛИ КРАЩЕ?

Дзержинський дзвонить Леніну:
– Хочу запитати,
Коли – до чи по обіді –
Контру розстріляти?
– До! Обіди ж дітям
Гобочих віддати!

ЗА КИМ ПІДУТЬ

До вождя в час передсмертний
Сталін прибуває.
Ленін каже:
– Агхікепсько
Себе почуваю…
– То віддайте мені владу! –
Вождь розвів руками:
– Боюсь, батечку, нагод наш
Не піде за вами.
– Ну, чому ж? Частина піде –
В нас одна програма.
Хто ж за мною не захоче,
То підуть за вами…

СТАЛІНОВА ПОГРОЗА

Сталін Крупській докоряє,
Брови зводячи дугою:
– Будеш партію ти слухать –
Будеш Леніна вдовою.
А не хочеш – чорт з тобою:
Іншу зробимо вдовою!

ДИВЕРСІЯ

Сталін дзвонить Берії:
– Чорт візьми, вай-вай!
Люлька десь пропала –
Заходів вживай. –
Через тиждень Берія
Шефу доповів:
– Це була диверсія!
Заходів я вжив:
В змові вже чотириста
Чоловік зізнались.
Триста згідно з вироком
З життям розпрощались.
– Поспішив, Лаврентію,
Ти занадто знов:
У своїй шухляді
Люльку я знайшов.

НЕ ВИСТАЧИЛО ВАГОНІВ

Сталін Берія покликав,
По кімнаті ходить:
– Ми які на схід за зраду
Вислали народи?
Берія, кат-нелюд клятий,
Взявся рахувати:
– Німців волзьких,
Карачаївців, балкарців,
Калмиків, чеченців…
– А чи не пора узятись
Нам за українців?
– Прикидав я. Українців
Надто вже багато:
Для їх висилки вагонів
Ніде стільки взяти.
– Неужелі українців
Так багато й досі?
Ми ж їх голодом морили,
В тюрми масово садили,
Війни взяли досить…
– То що з рештою робити?
– По частині цих бандитів
Треба в тюрми брати,
До Сибіру слати!

„ПОКРАЩЕННЯ” НАЦІОНАЛЬНОСТІ

З Полтавщини борець себе
У світі гідно показав
І титул „чемпіонів чемпіон”
Заслужено завоював.
В СССР він до сивин
Завзяття зберігав і сили.
Якось славетному борцю
Нового паспорта вручили.
Графу „національність” в нім
„Покращили” зухвало:
„Иван Поддубный – русский”, –
Записали.
На це „покращення” борець
„Невдячно” прореагував:
Закреслив запис і над ним
„Піддубний – українець”, –
Написав.

ДОГНАТЬ І ПЕРЕГНАТЬ

В одній із шкіл у Києві
Учитель запитав:
– Яке життя народові
Радянський устрій дав?
І клас йому одвітив:
– Чудово всі тепер
Живуть в СССР:
Без зиску, безробіття.
– Хотів тепер почуть:
А як у США живуть?
І клас на це одвітив:
– Там визиск, безробіття,
– А нове гасло партії
Могли б процитувать?
– Воно таке: „Америку
Догнать і перегнать!”

ВИНАХІДЛИВИЙ

Скаржиться дід дідугану:
– Справи вже мої погані:
Ні городу не скопати,
Ані дров не нарубати…
– Добре виручу тебе. –
Й подзвонив у КДБ:
– Трапилось мені почути,
Що захована валюта
На городі у сусіда
(Й називає ім’я діда)
І захована у дрова
Мікроплівка шпигунова. –
Знов зустрілися діди:
– Ну що, виручив з біди?
– Дякую! Й город скопали,
І всі дрова порубали.

ТАТО З ЦК

В коридорі школи стрілись
Директор і Власик.
– Ти чого не на уроках?
– Вчитель вигнав з класу
І послав мене за татом.
– Де працює тато?
– У ЦК.
– Йди в клас. Ваш вчитель
Грамотний занадто…
Дома Власик похвалився:
– Виручила вельми
Мене знову твоя, тату,
Центральна котельня.

 

РУБАЇ

* * *

Якщо між точками „початок „ і „кінець”
Ти пройдеш шлях свій як творець й борець,
Напружені удари твого серця
Перейдуть у биття нових сердець.

* * *

Нас в майбуття несе бурхливий час,
І ми висот сягаємо не раз,
І відчуваєм, як зростають крила.
Чому ж безкрилих стільки серед нас?

* * *

Зника вітрило в синій далині.
Хто ж відпливає на швидкім човні?
Це відпливає молодість чарівна,
Лишивши лише спогади мені.

* * *

Хто має щедру душу, той багатий.
Хто має щирих друзів,той багатий.
У кого ж душу виповнила заздрість, –
Ніяк не може стати той багатим.

* * *

На вигляд він – відвертий і прямий,
За пазухою ж – камінь замашний:
Чекає тільки слушної нагоди,
Щоб кинуть камінь у город чужий.

* * *

Граніт науки гризла Вероніка,
Це завдавало клопотів без ліку.
Облишила «граніт» і вийшла заміж,
Тепер гризе спокійно чоловіка.

* * *

В людини все буває не її:
Чужі смаки, чужих думок рої,
Чужа посада і чужі замашки.
Усе чуже, а помилки – свої.

* * *

Піднявсь по службі та зоставсь безликим.
Тепер не може обійтись без крику.
Підлеглим він нагадує про совість,
Давно в самого нього зниклу.

* * *

Життєву ниву переходим раз,
Сліди на ній лишаються від нас,
Одні пряму утворюють дорогу,
А інші йдуть, петляючи весь час.

* * *

Що головне в житті: багатство, влада, слава,
Здоров’я, усмішка коханої ласкава?
Життя пройти, не забруднивши совість, –
Найголовніша у житті людини справа.